Мікола Дзядок

Мікола Дзядок — білоруський блогер, журналіст і активіст, який загалом провів 10 років свого життя у в’язниці. Після першого ув’язнення його знову заарештували під час протестів 2020 року і знову засудили до позбавлення волі. У вересні 2025 року його нарешті звільнили, і відтоді він живе у вигнанні, звідки й далі документує репресії у своїй країні.

«Вільна Білорусь — означає вільна Європу»

Бонн, 11 квітня 2026 року. Виступ на річних зборах:

Вітаю, дорогі колеги. Мене звати Мікола Дзядок, я білоруський блогер, письменник і політичний активіст у вигнанні. Через свою політичну діяльність я загалом провів 10 років у в’язниці.

Сьогодні я дам вам огляд ситуації з правами людини в Білорусі, намагаючись зосередитися не лише на тому, наскільки все погано, а й на тому, як білоруське громадянське суспільство, політики та правозахисники намагаються впоратися з цією ситуацією. Тож дозвольте спершу пояснити контекст.

Відеозапис промови Міколи Дзядка

Як уже було сказано, наша історія починається у 2020 році. Білоруссю авторитарно правлять з 1994 року. За правління Лукашенка відбулося кілька хвиль протестів. Однак найбільшою і найвпливовішою стала хвиля протестів 2020 року, коли після сфальсифікованих виборів і випадків поліцейської жорстокості широкі маси населення піднялися проти режиму та вимагали нових виборів і покарання винних у катуваннях і вбивствах.

Після кількох тижнів вагань влада відповіла ще потужнішою хвилею репресій. Щонайменше 12 людей було вбито. З 2020 року тисячі людей зазнали катувань, а правозахисники знають принаймні про 8 000 кримінальних справ проти так званих екстремістів. Щонайменше від 300 000 до пів мільйона білорусів залишили країну через страх бути ув’язненими. Станом на сьогодні понад 900 білорусів були визнані політичними в’язнями «Вясною», найвідомішою білоруською правозахисною організацією.

Хоча деякі люди досі перебувають в ув’язненні за участь у протестах 2020 року — зокрема через сутички з силовиками або партизанську діяльність — сьогодні, після того як велика протестна хвиля спала, переважна більшість політичних в’язнів відбуває покарання через те, що вони поширювали або створювали «екстремістський» контент у соціальних мережах або робили пожертви на користь структур громадянського суспільства, які офіційно визнані екстремістськими організаціями. Тут ви бачите типові дії, за які білорусів кримінально переслідують і ув’язнюють.

Коментарі в соціальних мережах трактуються за білоруським кримінальним кодексом як підбурювання або як поширення інформації, що загрожує національній безпеці. Якщо людина ставить лайки під контентом, що критикує уряд, це розцінюється як підтримка екстремістської діяльності. Пожертви вважаються фінансуванням екстремістської діяльності. Те саме стосується сторіз, репостів та будь-яких інших видів онлайн-контенту. Як я вже згадував, кілька сотень тисяч білорусів залишили країну. Однак було б помилкою вважати, що, виїхавши з країни, можна уникнути репресій. До типових репресій на кордоні належить вилучення паспортів під час примусового вивезення.

Уривок з презентації Миколи Дзядка

Мене звільнили 11 вересня 2025 року завдяки так званій ініціативі Трамп–Лукашенко. Мій паспорт, який перебував у моїй офіційній особовій справі у в’язниці, під час мого примусового звільнення і примусового переправлення через литовський кордон литовській стороні так і не повернули. Пізніше я та інші політичні в’язні дізналися, що наші паспорти в базі даних міністерства були офіційно оголошені недійсними. Отже, по суті, хоча зараз у мене є литовське посвідчення особи й паспорт іноземця, я ніде не вдома. Режим і далі проводить заочні судові процеси. І ми, як і раніше, знаємо численні випадки, коли родичів політично активних людей у вигнанні, які ще живуть у Білорусі, переслідують, звільняють з роботи або навіть ув’язнюють. Особливо часто це стосується добровольців полку Калиновського, які воюють за Україну.

Як я вже зазначав, для переслідування критиків режиму білоруська влада використовує юридичний привід, а саме правову рамку, засновану на концепції екстремізму.

З 2020 року було ухвалено численні нові закони і вироблено багато правових практик, щоб систематично знищувати вільне мислення, самоорганізацію та свободу слова. І ще один важливий момент: при запровадженні кожного нового закону — я маю на увазі репресивні закони — білоруська влада завжди супроводжує це певним пропагандистським поясненням і стверджує, що так само діють у всіх європейських країнах. Мовляв, ми не робимо нічого особливого. Ми лише захищаємо нашу країну від екстремістів. Які саме це правові інструменти? Список, який веде влада, охоплює понад 4 800 осіб і включає тих, кого офіційно визнали екстремістами. Цим людям заборонено працювати за певними професіями, зокрема в державному управлінні та в освітній сфері, а також щодо них діють певні обмеження у фінансових операціях.

Республіканський список екстремістських матеріалів: білоруська влада у відчаї намагається внести до єдиного списку весь можливий екстремістський контент. Сьогодні цей офіційний список екстремістського контенту, який є публічно доступним і оприлюдненим, налічує понад 9 000 записів, серед яких, звісно, є також чати й профілі в соціальних мережах. Кожен білоруський активіст у вигнанні має сторінку в соціальних мережах, зокрема й я, звичайно, в усіх соціальних мережах — таких як Threads, Facebook, YouTube та інших — і всі вони можуть бути внесені до такого списку.

Але також туди потрапляють книжки, пісні, окремі фрази, як-от українські політичні гасла, CD-диски, футболки, чашки і навіть значки. CD-диски, футболки, платівки і навіть значки. Покарання за зберігання або поширення екстремістського контенту варіюється від штрафів до шести років ув’язнення — залежно від виду контенту, але передусім від поведінки засудженого. Влада звертає увагу на те, чи готовий він або вона підписати прохання про помилування, щоб нібито відшкодувати шкоду, завдану білоруській державі.

Уривок з презентації Миколи Дзядка

Отже, режим переслідує людей, які в будь-який спосіб виступають за білоруські національні символи, як-от герб «Пагоня» і біло-червоно-білий прапор, хоча з 2022 року українська символіка також фактично підпадає під мовчазну заборону.

Хоча білоруська й українська символіка офіційно не заборонені, кожен, хто так чи інакше їх популяризує, матиме проблеми. І, звичайно — і це мій улюблений приклад — є ще щоденна демонізація, стигматизація та залякування з боку державних медіа; це те, що вони роблять справді дуже послідовно й інтенсивно. Це залякування відбувається через словесні напади, особисті погрози і навіть через поширення особистої інформації про дисидентів у державних медіа. Було б помилкою вважати, що вони використовують лише законні засоби. Звісно, вони вдаються й до незаконних методів, як-от масове застосування катувань для запису «відео з вибаченнями» в стилі Кадирова.

Серед усіх випадків репресій важливо згадати справу білоруського проєкту «Беларускі Гаюн». Гаюн — це білоруський лісовий дух, охоронець лісу. Це моніторинговий проєкт, створений у січні 2022 року, незадовго до повномасштабного вторгнення. За допомогою Telegram-бота від населення збирали величезні масиви даних про російські війська на території Білорусі, що стало корисним доповненням для української розвідки та цивільного населення. Через людську помилку персональні дані тих, хто надсилав цю інформацію в бот, потрапили до силових органів, унаслідок чого станом на сьогодні було заарештовано щонайменше 183 особи. І ця кількість продовжує зростати.

Микола Дзядок. Фото: IGFM

Ще з часів ГУЛАГу Білорусь має великий досвід знищення політичних опонентів усередині пенітенціарної системи. До таких методів належать політичні нашивки, які чіпляють кожному політичному в’язню, щоб позначити його як екстреміста. Суворіший режим утримання. Я маю на увазі, що в Білорусі політичні в’язні зазнають набагато жорсткіших обмежень, ніж ґвалтівники, вбивці й грабіжники.

І знову ж таки, саме спадщина ГУЛАГу спонукає тюремну адміністрацію вступати в союз із кримінальним підпіллям, щоб придушувати ворогів держави. Вони використовують злочинців як інструмент репресій, що включає психологічний тиск, знущання і навіть побиття.

Унаслідок цієї політики з 2020 року щонайменше дев’ять людей померли в ув’язненні. Крім того, білоруський режим має унікальний інструмент репресій — статтю 411 білоруського кримінального кодексу. Згідно з цією статтею, буквально кожного ув’язненого можна звинуватити в порушенні тюремного розпорядку. На підставі такого обвинувачення його можуть засудити до додаткового строку до двох років позбавлення волі. А оскільки внутрішні правила кожної пенітенціарної установи побудовані так, що кожен в’язень у будь-яку секунду свого життя порушує щонайменше одне правило, засудити будь-кого і подовжити йому строк ув’язнення дуже легко. А тепер давайте поговоримо про те, що з цим роблять правозахисники.

Отже, поговорімо про те, що правозахисники роблять у відповідь. Насамперед ідеться про спостереження та оцінювання реального масштабу й методів дії репресивного режиму. Документування в ім’я справедливості, у яку ми всі твердо віримо. Надзвичайно важливий крок: у березні 2026 року Міжнародний кримінальний суд висунув Лукашенку обвинувачення у злочинах проти людяності, що також є результатом ретельної праці білоруських правозахисників і політиків у вигнанні. І, звичайно, видавнича діяльність, яка сама по собі є загрозою для режиму, адже перед зовнішнім світом режим намагається створити враження, що все добре і ми не робимо нічого особливого. Що все добре і ми не робимо нічого особливого.

Уривок з презентації Миколи Дзядка

А тепер до деяких деталей. Передусім ми намагаємося не представляти себе як жертв репресивного режиму. Ми кидаємо виклик злочинному режиму. Ми боремося і самі відповідаємо за наше майбутнє. Для Білорусі захист прав людини є національною справою. Ідеться про збереження нашої нації, оскільки режим Лукашенка від початку є антибілоруським і антиєвропейським. Отже, ми маємо особливу ситуацію, адже в багатьох країнах — гадаю, також і в Німеччині — права людини і політика досить сильно відокремлені одне від одного, вони не надто тісно пов’язані. У Білорусі ж права людини і політика йдуть пліч-о-пліч.

Білоруський режим відкрито заявляє, що він нібито відданий правам людини. Останніми роками дедалі частіше стверджується, що ми маємо власне, автентичне слов’янське розуміння прав людини і дотримуємося саме його, а не насильно нав’язаних західних прав людини. Таким чином і громадянське суспільство, і демократичні рухи втягнуті у війну цінностей, у війну моральних наративів. І лінії фронту цієї війни значною мірою збігаються з лініями нинішнього протистояння між вільним світом і обскурантистським інтернаціоналом. Отже, ця діяльність сама по собі є політичною, але водночас виходить за межі політики. Йдеться про цивілізаційний вибір.

Чому ж Європа має цікавитися правами людини в Білорусі? Тому що вільна Білорусь означає вільну Європу. Права людини означають демократичне врядування, передбачуваніше верховенство права і менш агресивне суспільство. Авторитарна Білорусь завжди буде джерелом занепокоєння для своїх європейських сусідів.

Тому ми переконані, що підтримка свободи в Білорусі є спільною європейською справою. І саме заради цього ми працюємо.

Дякую за вашу увагу.