Кевін Лік, наймолодший в’язень у Росії, засуджений за «державну зраду», розповідає про небезпеки політичної байдужості та державних репресій, які він відчув на власному досвіді. Попри психологічні тортури та ув’язнення, сьогодні він використовує свою свободу, щоб нагадувати про долю понад 1 500 політичних в’язнів, які досі залишаються за ґратами, і боротися проти колективного забуття.

Бонн, 11 квітня 2026 року. Виступ на річних зборах:

Щиро дякую за запрошення.

Те, що таку молоду людину, як я, — школяра, гімназиста без академічного звання — запросили на такий захід, не є чимось само собою зрозумілим.

Перш ніж почати, мушу зізнатися: я навіть не знаю, з чого почати. Я міг би говорити годинами. І хоча я тут через свій молодий вік, я не є винятком у Росії. Багато молодих людей були засуджені та ув’язнені.

Для мене ця відповідальність пов’язана не зі мною самим, а з людьми, які досі перебувають в ув’язненні в Росії. За даними «Меморіалу», нині офіційно є понад 1 500 політичних в’язнів, не враховуючи багатьох тих, кого не визнано такими. Є понад 1 900 справ про державну зраду, понад 10 000 викрадених українських цивільних і понад 25 000 викрадених дітей.

Тому я хотів би почати з питання: чому ми такі забудькуваті?

Я сам відчув це забуття на собі. Я переїхав до Росії, коли мені було дванадцять років, і тоді я майже не розмовляв російською. Ми з мамою домовилися говорити лише російською. Мої знання німецької я підтримував завдяки олімпіадам.

Кевін Лік. Фото: Артем Кривуля (IGFM)

У школі мене ображали, називаючи «фашистом», через моє походження та акцент. Це спонукало мене глибше зайнятися історією.

Я бачу це забуття і сьогодні.

Я надолужую навчання, щоб отримати атестат зрілості, і бачу, як мало багато моїх однокласників цікавляться світовими подіями. Нещодавно один однокласник показав у презентації російський прапор і гімн.

Після початку війни у 2022 році ми мали щопонеділка стояти на шкільному шикуванні під державний гімн. Те саме відбувалося і в трудовому таборі щодня о 6 ранку.

Забуття є небезпечним. Багато нинішніх подій мають історичні паралелі, навіть якщо вони не є повністю тотожними.

Моя власна історія почалася з, на перший погляд, невеликого інциденту: у школі я замінив портрет Путіна на портрет Олексія Навального. Невдовзі після цього мою матір викликали до школи. Заступниця директора запитала мене, що я маю проти корупції і чи я сам не вчинив би так само, як Путін.

Пізніше я дізнався, що вона донесла на мене до ФСБ.

Я жив із матір’ю в панельному будинку. З наших вікон я міг бачити військовий парк. Наприкінці 2021 року я зробив його фотографії — з цікавості, як своєрідну документацію. Ці фотографії не містили державних таємниць, що згодом також було підтверджено.

Попри це мене засудили до чотирьох років ув’язнення за державну зраду.

Після мого арешту нас доправили до ФСБ. Там слідчий сказав мені, що знає про мене все, зокрема й про історію з портретом. Це показало мені, наскільки щільно система стежить за людьми. У Росії є багато неофіційних співробітників ФСБ, яких часто вербують під тиском.

Повний виступ Кевіна Ліка на відео

Після початку війни пропаганду було різко посилено. Школи отримали централізовано підготовлені презентації, в яких стверджувалося, що Україна не є окремим народом. На критичні запитання ніхто не відповідав.

Проблема полягає в глибоко вкоріненому аполітизмі: багато людей не цікавляться політикою, бо не мають на неї жодного впливу. Водночас існує величезний тиск, наприклад під час виборів.

Навіть у школі на мій арешт майже не було реакції. Страх і байдужість відіграли велику роль. Але були й окремі жести підтримки, наприклад від однієї однокласниці, мати якої дістала для мене шкільні підручники.