Річниця агресивної війни в Україні

“Без осмислення минулого немає майбутнього” Іван Агрузов, засланець за часів сталінської епохи, засновник Міжнародного товариства прав людини

Рівно 75 років тому людська безодня, що розверзлася після Другої світової війни, спонукала ратифікувати Загальну декларацію прав людини. Рівно рік тому путінська Росія відразу повернула світ до жахів Другої світової війни.

Численні обстріли: ось вже 365 днів Путін змушує українську землю здригатися

Наразі, за даними Міністерства оборони України, щодня по території України випускається 20 000 російських снарядів; на початку війни їх було більш ніж удвічі більше.

Шестизначне число загиблих і поранених

За оцінками Організації Об’єднаних Націй, кількість загиблих і поранених солдатів (з обох сторін) обчислюється сотнями тисяч. Кількість постраждалих мирних громадян обчислюється десятками тисяч, зокрема понад тисячу дітей.

Примусова депортація та викрадення дітей

За оцінками, понад мільйон українців, здебільшого зі східної України, було примусово вивезено на територію Росії, включаючи до 300 000 дітей, яких тепер, згідно з новим російським законом про всиновлення, можуть всиновлювати росіяни.

Найбільша гуманітарна катастрофа з часів Другої світової війни

Організація Об’єднаних Націй заявила, що з огляду на майже 8 мільйонів українських біженців, 90% з яких – жінки та діти, які втекли за кордон, і близько 6 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, ця війна є найбільшою гуманітарною катастрофою з часів Другої світової війни.

За даними ООН, 17,6 мільйонів людей в Україні наразі гостро потребують гуманітарної допомоги.

“Tik-Tok” перетворився на “War-Tok”

Незадовго до початку війни у статті IGFM наводилося наступне: “Вторгнення в Україну… принесе у світ такі образи і картини, які ви собі навіть уявити не можете…”

Ці образи вже давно стали повсякденною реальністю. Розбомблені міста, села, перетворені на руїни, люди, закатовані до смерті, вулиці, засіяні трупами, діти та старі, що плачуть й ридають.

У вік соціальних мереж нас заполонили новини та кадри із зон бойових дій; в Україні “Tik-Tok” перетворився на своєрідний “War-Tok” (war – війна), що дає змогу кожному з нас у будь-який час за допомогою мобільного телефону побачити всі жахи війни, навіть пряму трансляцію з лінії фронту.

Священна війна Росії, бажання вбити Анналену Бербок, “біблійні виправдання нанесення удару ядерною бомбою” по “сатанинських” ЄС та НАТО

Відколи як 23 роки тому Путін прийшов до влади, країна, що звільнилася від радянської диктатури в 1991 році, поступово повертається до мафіозної диктатури. На сьогодні всі без винятку ЗМІ, асоціації та організації, що критикують уряд, є забороненими, а багато їхніх представників перебувають за ґратами або у вигнанні.

У державних ЗМІ працюють такі люди, як телеведучий Володимир Соловйов, який не тільки хоче “стерти з лиця землі цілі міста, як-от Харків і Київ”, а й оголошує війну проти НАТО і Заходу священною і вважає ядерні удари біблійно виправданими. Соловйов порівнює канцлера Німеччини з Гітлером і стверджує, що Сталін свого часу припустився помилки, дозволивши Німеччині існувати.

Навіть високопоставлених політиків не перебивають, коли вони обурюються по телебаченню, чому міністра закордонних справ Німеччини не застрелив снайпер, коли вона перебувала в Харкові.

Глава Чеченської Республіки Рамзан Кадиров, відомий своїми звірствами, бере активну участь у війні зі своїм сумно відомим воєнізованим найманим загоном із тисяч осіб, так званими “кадировцями”, і навіть відправив на війну трьох своїх неповнолітніх синів. Тоді як у путінській Росії гомосексуальні шлюби заборонені конституцією, у Чеченській Республіці дозволено багатоженство з неповнолітніми, і Кадиров має право офіційно вимагати цього. Кадиров публічно заявляв, що хоче спалити Україну і закликає до вторгнення в Польщу слідом за Україною та до продовження боротьби з “сатанізмом” у Європі.

Нарівні з приватною військовою компанією “Вагнер”, яка також відома своїми звірствами, вони наступають на фронті, особливо наразі в боях за Бахмут, солдатів використовують як гарматне м’ясо.

IGFM у зоні бойових дій – час виживати

“У нас немає часу на непотрібні розмови”, – заявив президент України Володимир Зеленський ще влітку 2022 року і додав: “У нас немає часу на розмови, прийшов час виживати”.

Власне це і є відповіддю наших українських колег з IGFM.

За допомогою Організації Об’єднаних Націй IGFM-Україна створила мережу для розподілу гуманітарної допомоги, на яку тепер покладаються тисячі людей, особливо ті, що потребують допомоги, наприклад інваліди, люди похилого віку, хворі та діти.

Команда IGFM щодня пробирається в безпосередній близькості від мінних полей і бомбардувань у найменші села, які розташовані лише за кілька кілометрів від російського кордону, і вже змогла доставити гуманітарну допомогу (воду, продукти харчування, предмети гігієни та ліки) на суму близько мільйона євро туди, куди інші не можуть дістатися. Вони дають цим людям упевненість у тому, що вони зможуть пережити цю травму, а ті, у свою чергу, дають їм сили вижити.

Потужний український двигун

Український народ об’єднався, як ніколи раніше, у найчудовіший спосіб, тим самим сформувавши потужний інноваційний двигун у щоденній боротьбі за виживання. У боротьбі за свою ідентичність, за українську націю, а також за європейські цінності, демократію, верховенство закону та свободу.

Ukraine als Spielball ausgespielt

“Поки Сталін і Гітлер одночасно перебували при владі, в Україні загинуло більше людей, ніж деінде ще… у Європі чи у світі”, – констатує Тімоті Снайдер у своїй унікальній історичній праці “Bloodlands”.

Імперські претензії Росії на Україну сягають корінням у далеку історію; вже у 19 столітті українці зазнавали переслідувань, а їхню мову, літературу та культуру забороняли. Галичина, найсхідніша земля монархії Габсбургів, зі столицею Львів, стала притулком для українських національних мислителів.

Однак якщо сучасні європейські національні держави утворилися після Першої та Другої світових воєн, то Україні це не було дозволено. Не в останню чергу через страх старих і нових західних лідерів, особливо Німеччини, перед російськими та радянськими так званими великодержавними інтересами.

На цьому тлі Україна в ті часи була свого роду іграшкою між Заходом і Сходом.

Крім очевидної моральної відповідальності перед Україною, Європа повинна сьогодні запитати себе, яке непряме значення ця війна має для ЄС. Росія сама по собі, безумовно, є найбільшою країною у світі. Весь ЄС вміститься в ній кілька разів. Німеччина – майже 50 разів. З цього погляду ЄС являє собою лише невеликий західний куточок євразійського континенту з порівняно невеликими ресурсами.

А при малоймовірному захопленні України, найбільшої країни Європи, і Білорусі, яку Путін все одно тримає “в кишені” разом із Лукашенко, при загрозі вторгнення до “маленької Молдови”, цей куточок стає ще меншим.

Більше того, Китай, Іран, Бразилія та багато інших країн вважаються свого роду союзниками… І останнє, але не менш важливе: з часів правління Трампа ми розуміємо, що й Америка не є вічною скелею для ЄС.

ЄС стикається з найбільшим викликом

У той час як Україна у своїй щоденній боротьбі за виживання об’єдналася в найпотужніший загін борців за свою свободу і європейські цінності, до умовної голови ЄС (поки що) не приставлено пістолет. ЄС складається з 27 країн-членів. Серед них є Угорщина, 90% населення якої хоче політичного нейтралітету і президент якої називає Україну нічийною землею, як Афганістан, і населення Західної Європи, яке дедалі частіше відмовляється від поставок зброї, вимагає негайних мирних перемовин із Путіним або просто “не хоче мати нічого спільного з цією війною”.

Проте ЄС здійснив дивовижний поворотний маневр.

Але що буде через рік, якщо війна доти не закінчиться?

Немає сумнівів у тому, що ЄС стоїть зараз перед найсерйознішим викликом не тільки у своїй історії, а й у своєму майбутньому.

На думку IGFM, необхідно продовжувати підтримувати Україну всіма можливими засобами:

“Свободу Європи сьогодні захищають українці”.

 

В связи с этим IGFM выдвигает следующие требования

до ЄС:

Жорстка єдина лінія підтримки України з боку всіх країн-членів ЄС;

Єдине засудження Росії як агресора;

Сприяння роботі з документування воєнних злочинів і створення трибуналу з воєнних злочинів;

Підтримка в подоланні травм для українських громадян, особливо для жертв тортур і дітей;

Продовження санкцій і посилення контролю за численними обходами і порушеннями санкцій;

Використання близько 350 мільярдів євро коштів, заморожених внаслідок попередніх санкцій, для відновлення України, негайне вкладення коштів;

Просування роз’яснень та інформації щодо значення війни для ЄС;

Сприяння розподілу, прийому та умовам проживання для українських біженців.

До уряду Росії:

Негайне виведення російських окупаційних військ, найманців і кримінальних елементів, звільнених за участь у війні, з усієї території України;

Негайно припинити ракетні обстріли військової та цивільної інфраструктури України, особливо шкіл, лікарень і пунктів розподілу гуманітарної допомоги;

Негайно припинити масову депортацію та викрадення українських громадян.