20 червня світ відзначає День біженців. Рік тому DT.UA спільно з УВКБ ООН (Агентством ООН у справах біженців) підготувало проект «Рецепти нового життя», в якому розповіло історії кількох біженців, які вимушені залишити свою країну через війну з тих чи інших причин.

Редакція була дуже здивована тим, що лонгрід отримав тоді багато несхвальних, дуже скептичних реакцій від читачів, які вважали проблему надуманою, а присутність біженців в Україні небажаною.

 

Чи могли ми тоді уявити, що вже за рік ці ж рецепти виживання будуть актуальними для українців? Що внутрішньо переміщеними стануть близько 8 мільйонів українців, а ще 5,1 мільйона, рятуючи життя своє та своїх дітей, шукатимуть притулку за кордоном? Що їх прийматимуть різні країни, і поряд з розумінням і підтримкою комусь все ж таки доведеться зіткнутися… зі скепсисом та неприйняттям з боку місцевого населення. Важко відчути, що таке війна, і турбуватися про проблеми біженців, перебуваючи у мирній та ситій країні…

За даними УВКБ ООН, зараз понад 100 мільйонів людей у світі є вимушеними переміщеними особами. Проблема біженців сьогодні є катастрофічною. Як на них реагувати, приймати та допомагати чи ні, які політики при цьому розробляти — це теж один із уроків, які мають винести як Україна, так і світ. Адже сьогодні хтось просить підтримки у тебе, а завтра допомога може знадобитися тобі.

Напередодні Всесвітнього дня біженців компанія Ipsos опублікувала результати дослідження, проведеного нею на онлайн-платформі Global Advisor у 28 країнах у період з 22 квітня до 6 травня 2022 року. В опитуванні взяли участь 20 505 дорослих віком до 74 років.

Згідно з дослідженням, з минулого року ставлення до цієї проблеми у більшості країн, де проводилося опитування, стало більш сприятливим. Рівень підтримки шукачів притулку від війни та переслідувань зростає. Війна в Україні підвищила ступінь відкритості суспільства до біженців та змінила деякі побоювання, спричинені пандемією.

Так, майже дві третини (в середньому в країні — 64%) підтримують дозвіл на в’їзд до своєї країни більшій кількості біженців, які шукають притулку, щоб уникнути війни чи насильницького конфлікту. При цьому один із десяти (11%) виступає проти.

Оскільки наслідки зміни клімату, як очікують, призведуть до додаткового переміщення населення в майбутньому, більшість країн (55%) підтримують дозвіл більшої кількості шукачів притулку в’їхати до своєї країни, щоб уникнути стихійного лиха чи наслідків зміни клімату. Проти виступає кожен сьомий (14%).

Але коли йдеться про осіб, які шукають притулку через особисті характеристики, рівень підтримки нижчий. Так, 41% респондентів підтримують надання більшій кількості людей дозволу на в’їзд до їхньої країни, якщо вони шукають притулку через їхню расу, етнічне походження чи громадянство (19% — проти). 38% – через їх сексуальну орієнтацію або гендерну ідентичність (23% – проти). Така сама частка (38%), якщо за ознакою статі (20% – проти). 36% підтримують надання притулку через релігію (23% проти). 35% – через політичні погляди (24% – проти).

40% респондентів повідомили, що вживали заходів щодо підтримки біженців протягом останніх 12 місяців. Причому багато хто з них вперше. І майже половина з них була мотивована війною в Україні.

Частка тих, хто стверджує, що вжив заходів щодо підтримки біженців, найвища в Польщі, яка приймає найбільшу кількість українських біженців. 72% з тих, хто перебуває в Польщі, кажуть, що допомагають.

45% із тих, хто зазначає, що чимось допоміг, описали б свої дії як мотивовані війною в Україні. 39% кажуть, що вперше підтримували біженців, а 24% – що підтримують біженців регулярно.

«Війна в Україні спричинила хвилю співчуття, підтримки та фінансування, — зазначає помічник Верховного комісара УВКБ ООН з питань захисту Джилліан Тріґґс. — Сподіваємось, що цю динаміку вдасться зберегти. Щоб усі, а не окремі біженці, мали доступ до захисту та отримали підтримку. Кожен має право шукати безпеку незалежно від того, хто він і звідки».

Однак не всі висновки дослідження щодо біженців були настільки позитивними. Скептицизм зберігається.

Наприклад, 54% респондентів погоджуються з тим, що більшість іноземців, які виявляють бажання в’їхати до їхньої країни як біженці, роблять це з економічних причин або для того, щоб скористатися послугами системи соціального забезпечення. Не погоджуються з таким твердженням 37%.

Половина опитаних вважає, що більшість біженців успішно інтегруються у нове суспільство. Не згодні із цим 40%. 47% згодні із твердженням, що біженці роблять позитивний внесок у розвиток країни. Але 41% це заперечує.

56% респондентів не погоджуються з тим, що кордони мають бути повністю закриті для біженців. Водночас 36% із цим погоджуються, вважаючи, що їхня країна має приймати менше біженців, ніж зараз. 33% вважають, що їхній уряд зараз приймає достатню кількість біженців. І лише 15% — що мають прийняти більше.

Незважаючи на зростання підтримки біженців, думки про те, чи мають уряди надавати їм більшу підтримку, розділилися. 60% респондентів погоджуються з тим, що дозвіл на роботу допоможе шукачам притулку вивчити мову країни, де вони знаходяться, та інтегруватися у суспільство. Але думки щодо цього неоднозначні. Майже половина (48%) говорить про те, що надання біженцям права на роботу в період очікування рішення про надання притулку може спричинити бажання людей приїхати до їхньої країни без поважних причин.

41% респондентів вважають, що їхній уряд має підтримувати поточний рівень витрат на підтримку біженців у всьому світі. 28% — що уряд має витрати скоротити. І лише 16% — що збільшити.

«Війна в Україні мобілізувала громадську підтримку біженців, які рятуються від війни чи переслідувань, — зазначив керуючий директор зі зв’язків із громадськістю «Ipsos Великобританія» Трінь Ту. — Багато людей вперше здійснили особисті дії щодо підтримки біженців. Водночас громадськість, як і раніше, стривожена тим, що більшість біженців не є справжніми. Так само, як і тим, що населення не має інформації та не надає підтримки тим, хто шукає притулку з інших причин. «Потепління» громадськості до біженців – сприятливий момент для зміни цих переконань та ставлення загалом».

“Розмовляючи з українцями, які виїхали через війну за кордон, ми бачимо, що більшість із них хочуть повернутися, — розповіла на зустрічі з українськими журналістами представник Агентства ООН у справах біженців в Україні Кароліна Ліндхольм Біллінг. — Але, безумовно, вони мають розуміти, куди їм повертатися, де вони житимуть, куди віддаватимуть дітей до школи.

Ситуація в Україні розвивалася дуже швидко. Війна вплинула на всі сфери людського життя. Чверть населення країни перемістилася, багато хто втратив роботу чи житло. Вплив на українську економіку в цей час також дуже великий. За оцінками Світового банку, економіка може скоротитись на 45%. За оцінками ПРООН, дев’ять із десяти осіб можуть стати бідними.

Міжнародна організація праці провела дослідження, згідно з яким в Україні було втрачено 4,8 мільйона робочих місць. Припинили свою діяльність 50% бізнесів та підприємств. Інші ж 50% працюють із меншою потужністю. Погіршує ситуацію те, що об’єкти зберігання палива та інфраструктура пошкоджені.

Таке поєднання людей без житла, без роботи, психологічно сильно травмованих, а іноді й тяжко поранених із впливом на економіку справді викликає гуманітарну кризу. Вплив на країну відчувається всюди.

Ситуація дуже складна. Точну цифру назвати важко, але, за підрахунками ООН, 16 мільйонів людей безпосередньо постраждали через війну в Україні.

Щоб оговтатися від цієї травми, на мою думку, країні знадобиться близько десяти років. Тож наше завдання сьогодні — надати допомогу найуразливішим категоріям людей у координації з державними програмами соціальної допомоги. І планувати допомогу протягом тривалого часу. Треба сконцентруватися не лише на роздачі ковдр, а й на виробленні рішень — де й далі будуть жити люди.

Наш запит до донорів – 559,3 млн дол. для надання допомоги в Україні. Наразі отримано 55% від цієї суми. Загалом гуманітарна група по країні просить 2,28 млрд дол. З них отримано 70% – 1,6 млрд дол.

Допомога буде потрібна не один рік. Потреби з часом тільки зростатимуть. Треба роз’яснювати, що люди не мають роботи, діти не ходять до школи вже багато місяців, є соціальні та економічні проблеми. Щоб у сприйнятті світової спільноти та донорів почала формуватися думка: треба бути з Україною, підтримувати її протягом тривалого часу”.

Автор   Алла Котляр 

Джерело: zn.ua